Настя з Ізюма: «Моя історія — застереження, що не можна торкатися мін»
Переживши жахливий вибух міни, 15-річна Настя сподівається, що її історія стане попередженням для інших дітей в Україні.
- Доступно:
- Українська
- English
На скільки уламків розлетиться детонатор від міни довжиною шість сантиметрів? Скількох людей може поранити 40 грамів вибухової речовини? Школярка Настя добре знає відповіді на ці запитання – на жаль, з особистого досвіду.
«Коли я згадую, який вигляд має детонатор міни-пелюстки, я думаю про те, який же він маленький. Я ніколи б не подумала, що в ньому стільки уламків, що він може спричинити стільки поранень», — 15-річна Настя показує пальцями розмір вибухонебезпечного предмета, який міг обірвати їй життя. Минулого року дівчина разом із друзями опинилася в радіусі вибуху міни, була травмована та госпіталізована. В лікарні нарахували в тілі Насті близько 30 уламків. Окрім неї, внаслідок вибуху були поранені ще 12 підлітків. Сьогодні, озираючись на той день, школярка впевнена, що їй дуже пощастило вижити, хоч в її житті від початку війни в Україні дуже мало приводів для радості.
«Якби осколок прилетів на пів сантиметра лівіше в шию, він би зачепив сонну артерію. І все, я б померла. Мені в лікарні сказали, що 3 лютого можу вважати своїм другим днем народження. Тож так, мабуть, я щаслива».
На жаль, не всім дітям, що стикнулися з вибухонебезпечними предметами, щастить залишитися неушкодженими. Сьогодні Україна - одна з найбільш замінованих країн світу. За майже два роки від початку повномасштабної війни ситуація лише погіршилася. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні підтвердила, що міни та інші вибухонебезпечні предмети спричинили 124 жертви серед дітей у період із 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року. Донецька та Харківська області випереджають інші області України за кількістю дітей, які постраждали від мін, налічуючи 30 і 25 випадків за вказаний період відповідно.
«Моє місто зруйноване, моя школа згоріла, моя хата розбита»
Насті було 13 років, коли вона вперше в житті побачила танк. Він зупинився навпроти подвір’я та направив дуло в бік її будинку. Тоді, в лютому 2022 року, її рідне місто стало полем бою. З того часу школярка багато разів ховалася від обстрілів, боялася не дожити до наступного дня, відчувала голод та спрагу. Навіть після двох років війни Насті часом важко усвідомити розміри трагедії, що переживає її місто.
«Я живу в місті Ізюмі на Харківщині. Тут йде війна. Моє місто зруйноване на 80%. Школа моя розбита. Всі школи в моєму місті розбиті. Деякі школи просто вигоріли. Дім мій також розбитий. Штукатурка посипалася, стеля падає шматками. Тут жити дуже важко»
Над головою дівчини чорніють плями глини, за допомогою якої її тато намагався полагодити дах після обстрілу. Одна з кімнат будинку закрита плівкою, за якою частина споруди лежить у руїнах. В кімнаті Насті доволі прохолодно навіть навесні. Будинок має пічне опалення. Та печі пошкоджені обстрілами, тож тепер дим від згоряння дров заходить у будинок. І сім'я Насті розпалює вогонь тільки в морози, коли стає неможливо терпіти холод.
У страшні перші місяці після початку повномасштабної війни Настя з батьками ховалися в будинку сестри — жах постійних авіанальотів легше було переживати разом. «Нас було семеро, і ми б усі не могли поміститися у підвал. Тож ми просто стелили ковдри на підлозі й так усі разом слухали, наскільки близько падає черговий снаряд. Я обіймала племінників та намагалася заспокоювати їх», — згадує Настя, яка, ще сама підлітка, стала підтримкою для двох менших за неї дітей сестри.
На той момент їй було лише 13, але дівчина відчувала, що її дитинство закінчилося з першими ударами бомб по Ізюму.
«Мені й самій було страшно. Але я говорила батькам, що все буде добре, все обов'язково буде добре. І так заспокоювала їх та себе. Всі мені кажуть, що я занадто рано подорослішала. Але, мабуть, так було потрібно»
Настя намагається усміхнутися. Їй прикро, що війна вкрала в неї найбільш безтурботні роки. Але водночас вона радіє, що її родина вижила.
Місто, що починається з мін
Червоні таблички «Міни» оточують Ізюм з усіх сторін. Знаки небезпеки — це перше, що бачать усі, хто приїжджає в місто. І хоча активна фаза бойових дій закінчилася тут рік тому, війна в Ізюмі відчувається всюди.
Улюблені місця відпочинку та навіть звичайні міські маршрути стали для Насті недоступними.
«В нас заміновані ліси, кладовища та виїзди з міста. На річку ми не ходимо, бо це небезпечно. Раніше ми любили по гриби ходити сім’єю, але зараз уже не ходимо. Хлопчик із моєї школи пішов по гриби тут, в Ізюмі, підірвався і зараз без ноги».
Дівчинка додає, що новини про травмування вибухонебезпечними предметами в її місті вона чує чи не щодня від початку повномасштабної війни, але ніколи не думала, що сама доповнить цю сумну статистику.
Взимку минулого року вона вийшла прогулятися. Був вечір п’ятниці. Насті хотілося зустрітися з друзями. В розбитому Ізюмі немає місць, де б могли провести час підлітки, тож компанія домовилася зустрітися просто на вулиці. Але коли один із хлопців витягнув вибухонебезпечний предмет, вечір перетворився на суцільний жах.
«Мій однокласник зненацька дістав міну-пелюстку. Ніхто не знав, що він приніс її. Він швидко дістав із неї детонатор, сказав “Зараз бабахне” і кинув. Далі був дуже-дуже гучний вибух».
Настя згадує, як навіть не встигла сказати, щоб хлопець не чіпав міну. Все сталося дуже швидко, і єдине, що вона відчула, — це гул у вухах.
«Я на хвилинку оглухнула. В мене був шок, потемніло в очах. Коли отямилася, то побачила свою подругу: вона була вся у крові, ноги в неї були у крові, вона тричі втрачала свідомість», — розповідає Настя і додає, що від вибуху міни було поранено 12 дітей, із них 8 госпіталізовано, а одна дівчина отримала контузію. Міна-пелюстка, яку дістав хлопець у той вечір, для всіх була страшною несподіванкою. Підліток знайшов її в місті та вирішив похизуватися перед друзями. Те, що здавалося йому жартом, обернулося на біль та кров.
«Коли я побачила, що в мене ноги у крові, в мене почалася істерика, я заплакала. Торкнулася своєї шиї та відчула, що в ній осколок. Я почала панікувати, бігати та просити всіх його витягнути. Мені навіть здавалося, що я задихаюсь, мабуть, від шоку».
Наступне, що вона пам’ятає, — це швидка та лікарня. Перехожі викликали медиків, і більшість підлітків із пораненнями госпіталізували в лікарню Ізюма, а потім відвезли в хірургію Харкова. На щастя, ніхто з дітей не отримав важких травм і всі лишилися живі. Але поранення потребували лікування та тривалої реабілітації.
«Мені було дуже боляче ходити, мене возили на візочку по лікарні. Кололи уколи від температури», — Настя згадує, ще відновлювалася щонайменше місяць. Зараз поранення нагадують про себе в погану погоду — численні шрами починають нити.
30 уламків
Настя торкається руками білих відмітин на шкірі ніг. Під кожною з них був металевий шматочок детонатора. «Я рахувала: в мене було 23 осколкових поранень на одній нозі, три — на другій, одна дуже велика рана на нозі. Один уламок — у шиї, три — у брові», — дівчина додає, що деякі металеві шматочки виходили з її тіла вже вдома.
Після пережитого Настя лякається гучних звуків та обходить стороною заміновані ділянки. З друзями вони часто згадують той вечір. «Ми обговорюємо, що перебіг подій міг би бути іншим, гіршим. Але цього також могло б і не статися, якби наш знайомий не чіпав міну», — дівчина зізнається, що спочатку була страшенно зла на однокласника, що спричинив вибух, але з часом зрозуміла, що його дії — це передусім наслідок війни в Україні.
Після закінчення школи дівчина планує вступати до вишу у великому місті, де немає мін та обстрілів. А поки навчається онлайн, допомагає батькам, вчиться макіяжу та намагається бути ще більш обережною, виходячи в місто.
«Я знаю, що підлітки дуже страждають в Ізюмі від вибухонебезпечних предметів. Деякі думають, що це жарти, іграшки. Але навіть те, що з нами сталося, те, що хлопець з моєї школи без ноги залишився, треба брати до уваги. Наші історії — застереження, що не можна наближатися та торкатися мін».
Щоб убезпечити дітей, ЮНІСЕФ та партнери продовжують проводити заняття з мінної безпеки по всій країні, а також навчають у цікавих форматах:
- комікс про Суперкоманду проти мін;
- мультики для дітей («Безпечні канікули» — для дітей віком 3—10 років, «Суперкоманда проти мін» — для дітей віком 8—16 років, «Пес Патрон» — для дітей віком 4—13 років);
- інформаційні постери та ігри.
Для проведення занять доступні інтерактивні матеріали та відео для групової роботи, розроблені ЮНІСЕФ спільно із дитячими психологами та експертами в мінній просвіті, які в легкій формі пояснюють дітям, як безпечно поводитися на територіях, що можуть бути забруднені мінами. Зокрема це:
- інтерактивний онлайн-урок за участі пса Патрона та Дмитра Монатика на Всеукраїнській школі онлайн для дистанційного навчання, адаптований для молодших і старших школярів;
- серія з 10 освітніх відео із псом Патроном та саперами про типи вибухонебезпечних предметів і формування безпечної поведінки в умовах подолання наслідків бойових дій;
- серія порад від психологів для комунікації з дітьми про вибухонебезпечні предмети;
- брошура із завданнями від Суперкоманди проти мін для підлітків;
- загадки на тему мінної безпеки для дошкільнят, учнів молодшої та середньої школи;
- посібник для освітян із викладання мінної безпеки з детальними планами, а також презентації для уроків із мінної безпеки, адаптовані для початкової та середньої школи.
Всі матеріали доступні для завантаження на вебсайті «Все про мінну безпеку» та в бібліотеці корисних матеріалів «Спільнотека».
Також у вересні 2023 року ЮНІСЕФ запустив 15 мобільних класів безпеки, обладнаних спеціальним устаткуванням, для проведення занять як усередині пересувного класу, так і назовні. Під час занять представники ДСНС та НПУ використовують інтерактивні інструменти та формати, розроблені ЮНІСЕФ, щоб ознайомити дітей із такими життєво важливими темами, як мінна безпека, пожежна безпека, безпека вдома, правила дорожнього руху, безпека взимку, безпека на воді, кібербезпека тощо. Мобільні класи курсують у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Полтавській, Харківській, Сумській, Київській, Житомирській, Чернігівській областях та місті Києві.
Крім того, ЮНІСЕФ спільно з Міністерством освіти і науки України розробляють практикум з мінної безпеки, щоб кожен школяр знав правила, які зберігають життя та здоров’я. Для освітян, рятувальників та поліціянтів уже доступний новий курс «Як навчати дітей мінної безпеки», присвячений ефективному викладанню мінної безпеки дітям і підліткам з огляду на їхні вікові та психологічні особливості в інтерактивній формі, що відповідає міжнародним нормам мінної просвіти.
Онлайн-курс пропонує його слухачам комплексний план занять із дітьми і підлітками щодо поводження з вибухонебезпечними предметами і базується на міжнародних стандартах. Він надає викладачам практичні інструменти для формування безпечної поведінки на територіях, потенційно забруднених мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. ЮНІСЕФ залучив до співпраці фахівців у сфері дитячої та вікової психології, педагогіки, інклюзивної освіти, мінної просвіти й поведінкових змін, щоб допомогти учасникам курсу стати ефективними провідниками безпеки для дітей і молоді. Курс доступний на сайті bezpeka.info.
