Мобільні бригади – опора для вразливих сімей в Україні
Мобільні бригади ЮНІСЕФ навідують родини з дітьми в місцях компактного проживання ВПО: проводять майстер-класи для малечі, консультують щодо доступних соціальних сервісів та підтримують психологічно
- Доступно:
- Українська
- English
«Я боюся сходів», — зізнається п’ятирічний Ярик. Він понад два місяці прожив із мамою у підвалі; тепер погано розмовляє і боїться будь-яких підйомів і спусків. Тільки стискаючи чиюсь руку і уявляючи, що піднімається на хмаринку, Ярик може йти сходами. Родина тимчасово проживає в модульному містечку для ВПО в Павлограді, що на Дніпропетровщині. Вже кілька місяців з хлопцем працюють соціальна працівниця Кристина Колоколова та психологиня Людмила Зінченко — фахівчині у складі мобільної бригади Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).
До війни Кристина працювала вчителькою молодших класів, зараз вона — фахівчиня із соціальної роботи. Разом з колегою Людмилою вони щомісяця здійснюють 16 візитів до родин ВПО з дітьми, а також місцевих сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах.
«Люди, які щойно приїхали в нове місто, не знають нічого: де розташовані соцслужби, як шукати роботу, де отримати медичну допомогу, в яку школу віддати дітей, що робити, якщо вони лякаються сирен, де отримати гуманітарну допомогу»
Фахівчині мобільної бригади не лише надають психосоціальну підтримку, але й допомагають вимушено переселеним родинам інтегруватися у місцеву спільноту, налагодити соціальні зв’язки в новому місті, щоб не почуватися чужинцями. Відповідно до потреб сім’ї робота з нею ведеться у трьох форматах: це індивідуальна робота (наприклад, сесія дитини з психологом), групова (як-от виїзні майстер-класи для дітей) та ведення випадку (коли фахівці працюють із родиною тривало, підтримка є комплексною та враховує конкретні запити та потреби сім’ї).
Мобільна бригада регулярно відвідує модульне містечко для ВПО, яке з’явилося в Павлограді ще 2014 року, в розпал конфлікту на сході України. Після початку повномасштабної війни воно поповнилося новими мешканцями. Зараз тут живуть близько ста родин. Здебільшого це сім’ї з кількома дітьми, яким немає куди повертатися.
«Коли ми приїжджаємо в містечко на групову роботу і проводимо майстер-класи, діти дуже радіють. Але разом із цим вони відкриваються нам і розповідають сповнені болю історії: як вони залишили домівку, однокласників, бабусю з дідусем у зоні бойових дій, а самі, наприклад, виїхали з батьками. Розповідають, що чули вибухи, що їм було лячно. Що довго сиділи у бомбосховищах, — говорить Кристина. — Всі вимушено переселені діти приїжджають у Павлоград травмовані».
Психологиня Людмила відчуває невпевненість дітей:
«Хтось погано розмовляє, хтось панічно боїться гучних звуків, сирен, підвалів. Діти перезбуджені, неуважні, закриті, полохливі. Все це — наслідки пережитого стресу. Звісно, вони відчувають невпевненість, не розуміють, що на них чекає далі. А уявіть, що їхні батьки у такому самому стані. Діти це відчувають».
Напередодні новорічних свят Кристина і Людмила проводили у містечку майстер-клас зі створення новорічної іграшки із сюрпризом. Арттерапія — один із форматів надання комплексної психосоціальної підтримки дітям та дорослим. Вона допомагає боротися з психоемоційними наслідками війни, адже через творчість діти вчаться осмислювати свої переживання та боротися зі страхами.
«Сенс вправи в тому, що спочатку ти створюєш іграшку, а потім записуєш свою найзаповітнішу мрію і ховаєш записку у спеціальну кишеньку. В дітей бувають різні бажання: лялька, автівка, повернутися додому, побачитися з друзями і щоб закінчилася війна, — розповідає Кристина. — Але в будь-якому разі цей майстер-клас дарує їм віру в диво».
У Лілії з Соледара четверо дітей. Кароліна, старша донька, навчається у восьмому класі, а наймолодшому сину Микиті всього чотири роки. Родина стала ВПО вже вдруге: 2014 року Лілія з дітьми переїхали в Соледар із Горлівки, а тепер опинилися у Павлограді. У модульному містечку вони проживають уже понад рік. Попри відносну безпеку багатодітну маму не полишають страхи, що війна наздожене їх і тут і що знову доведеться тікати.
«Микита важко все пережив. Коли у 2022 році тут низько літали літаки, він вибігав, хапав сестер, заштовхував усередину, зачиняв двері і присідав. Йому чотири, а він тільки зараз починає розмовляти», — зізнається Лілія.
«Ми втомилися десятий рік бігати. Але містечко тут дружне, — усміхається жінка. — Немає різниці, хто з якої родини, хто якого віку. А коли приїжджають фахівці ЮНІСЕФ — це взагалі найкращі дні. Для дітей це можливість вийти, поспілкуватися, чогось навчитися. Вони повертаються із занять щасливі».
Сусідська дівчинка, 9-річна Даша, кожен приїзд мобільної бригади називає святом. «На святі ми робили Діда Мороза», — розповідає дівча. Свого вона планує подарувати комусь із нових подружок у містечку. Може, п’ятирічній Дарині з Бахмута.
Повномасштабна війна в Україні, яка триває вже два роки, підриває ментальне здоров’я дітей та їхніх батьків і піклувальників. Через роботу 245 мобільних бригад ЮНІСЕФ надає психоемоційну допомогу малечі і дорослим, щоб вони мали змогу впоратися з руйнівним впливом війни. У 2023 році фахівці ЮНІСЕФ забезпечили послугами понад 86 000 дітей та 106 000 дорослих. Діти не повинні жити в атмосфері постійного страху та тривоги. Кожна дитина заслуговує на мирне й щасливе дитинство.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
